|
В розвагах ратних круглий рік – така-от небилиця – жив-був хороший чоловік, за станом – бідний лицар. Безвісний, лямку він тягнув, – планиду мав сувору. Але, як кажуть, лицар був – без страху і докору. І щастя розумів він так: турнір, тріумф, суперник вкляк і зовсім у нетямі... І з найліричніших причин присвячував звитяги він одній прекрасній дамі. Але по-лицарському – слід колись і воювати; і рушив лицар у похід, сховавши розу в лати. І снив про ту єдину він в дорозі час від часу, і серце стукало, як дзвін, зсередини в кірасу... Але коли йому якось зійтись із ворогом прийшлось у справдішньому герці – та́к щастя розуміти став: щоб не його, а він дістав когось мечем до серця.
|