|
Жив я добре у третину першу Двадцять літ на світі за ученням. Жив заможно і при мирнім ділі, Плив, світ за очі, – мов за течією. Затріщить в коловороті, Заскрипить на повороті – я не слухаю, То роззуюся, то взуюсь, У воді на все милуюсь, – брагу нюхаю. Насолоджувався, доки Впав туман, і опинивс в згубнім місці я. І небачена бабуся Реготнула мені в вухо, гидка бестія! Я кричу – не чую крика, Язика не поверну і не бачу тина, І од вітру я хитаюсь... «Хто тут?» – відповідь: «Я – твоя лиха година! Кинь хреститись й голосіння! Не допоможе й свята богородиця, – Хто рулі чи весла кине, Понесе лиха година – так вже водиться!» Ось мені назустріч йде жива Кривоногая Крива – баба в твою душу! «Не журись, – кричить, – хиренний, Бідолаха нетверезий – сльози висушу!» Я завив щодуху, дико: «Вивези мене, Крива! Я на прив’язі! Я плював, що кривобока, Криворука, кривоока, – тільки вивези!» З переляку вліз на горб їй, Та Крива пішла по колу – і не швидко. Падав я, на пузі повзав, А бабуся реготала мені в очі бридко. Хоч не пишно, так затишно... Понад урвищем біда, нижче – море зла! «Ей, Крива! Я четверть ставлю, Кривизну твою владнаю, раз не вивезла! А лиха біда, матуся! Хочеш істини в вині – так не вештайся? Адже важко нам ходити, А пропустиш ковтків десять – враз полегшає». І припали дві бабусі До бутиля медовухи – п’янь на вигоні. За купини я ховаюсь, Оглядаюсь і задкую, з кручі плигаю. Озирнувся – човен поруч, А за мною по корягах без зупину, Припустились Долі дві мої – Крива та Лиха година. Веслував до очманіння, Правив проти течії і на стромину, – А Крива й Лиха година Від досади й перепою там загинули.
|