|
Ніби сплю... Із рекордом 500 кілограм я із Штатів вернувся до хати, а удома – так само зростав тарарам, як спортивні мої результати. Бо дружина та теща – і хто їх навчив?! – заявили мені ані за що: «Ти від жирних отих мериканських харчів став на зовнішній вигляд – ще важчий!» «Все село, – ганить жінка, – услід хихотить, я соромлюсь тебе, і боюся, що колись ти придавиш мене мимохіть, чи мою престарілу матусю!» І ніяк не доходить чомусь – як на гріх! – до дружини й до їйної мами: пропорційно до звершень спортивних моїх виростають мої кілограми! Може, я нагрубив, – визнаю цю вину, тільки це – не з вина, а з відчаю... Я сказав: «Ну, тебе я так-сяк обмину, а за матір твою – не ручаюсь!» ...Тільки бачу: як гирі, тягає жона зранку з ринку харчі мені ситі... Ох, не стала б від тренінгу цього вона найсильнішою жінкою в світі! І тоді я себе на дієту прирік, що до неї схиляла дружина (хоч пишалась раніш, що її чоловік – найсильніша на світі людина). Тут вона з її мамою – вроджений хист! – дуже швидко мене змордувала: у трьох спробах я штангу впускав на поміст. Я програв. Так цього ще замало! Я з ганьбою додому припхав крадькома, а жона – не пускає до хати: «Переможеним, – каже, – тут місця нема!» І ще щось додала її мати. Я і грюкав у двері, і в дзвоник дзвонив, – все дарма. Ач, яка гонориста! ...Тут прокинувся врешті. Будильник спинив... Важче штанги ти, доле штангіста!
|