|
Є у всіх у нас – в нездар, дурнів, шалапутників – десь на небі серед хмар ангели-заступники. Те ж у ангела ім’я, тільки інше прізвище: він Микола, як і я, тільки він – Святий іще. Є у мене друг, Мишко, не п’ємо з ним чаю ми. Коли є у нас сірко – враз його кінчаємо. Я хилив не так зухвало, а Мишко – як сучий син, бо в архангела Михайла – просто позахмарний чин! Мишці заздрив, як ніколи, бо я певен: хоч захлянь – для угодника Миколи не пороблять потурань. Й щось на поклик він не йде, – не дійшло б до сутички: бог від мене – бозна-де, а йому ж там – тутечки. Розберуть тут будь-кого забобони класові: у Мишка святий – ого! А у мене – так собі... Та обох нас в КПЗ вчора приваландало, – мабуть, мій – в шинок везе мишкиного ангела. От тепер сиди й чекай, що там з ними трапиться... Хоч пішли б до бога в рай, – час-бо заступатися! Ні, нема надій на те, ми вже призвичаєні. Випивачка – це святе! Ми їх вибачаємо.
|