|
Як колись у давній казці – мабуть, чули ви – чаклуни – ті, що трошки добріші – присипляли козака та люляли, – мовляв, ранок – певна річ, мудріший. Як вночі якось дівицю бідний парубок повертав на обійстя подружнє – й затужився, та дарма: це – марево, а світанок – він не більш сутужний. Як затяті чародії-чорнокнижники, ворожбити, відьмаки-радикали наварили те чар-зілля із вижимків – й ранок з вечором переміняли. Як поснули і дівки-соромітниці після клятого зілля й застілля, ну, а ввечері – куди подітися – знов набражимося до похмілля. І виходить – казкарі нагріли скрізь таки нас, трудящих, отими казками. А насправді – тим, хто зілля тріскає, ранок з вечором – завжди те саме.
|