|
Відпустіть мені гріхи мої тяжкії, Хоч родивсь біля річки і в сорочці я! Відпустіте мою пельку, друзі мої, Їй ще пити горілоньку, і пісні співать. Друзі – ось тобі й на! – Що ви знаєте, Ви, як пси, кабана заганяєте... Тільки на світанку кабани Дуже хуткі і люті – Хуже привокзальної шпани І схожі з Малютою. Відпустіть мені кучері мої прілі, Не ломайте руки ви мої білі. Не хлюскайте ви по горлу, друзі мої, – Вам потім тягнуть покірно із ями їх. Друзі – ось, тобі на! Руки білії, Знову, наче у пацана Загорілії... Ось тобі й ночі, і кучері Вашого напарника, – Не мав він смоли і махри, Навіть, накомарника. Ось, через те він і здох, весь обжалений, Ось, через це і вдих був журливий... . . . . . . Горло змерзло, горло зжато. Ми – покійники. Друзі, – ось, тобі й на! Те ви знаєте – Мародерами мене розкопаєте. Знаю я ту метелицю Дуже хутко лютую! Жаль, що ви сильно змерзнете – В саван вас закутаю.
|