|
В мене друзі – геть-чисто невигідні, як на око усяких забрьох; і розмови діймають, як злигодні, що я з друзями дудлю «на трьох». Та дозвольте, я і сам собі якоїсь ради дам, як і всім мене плямуючим зв’язкам. Є Михайло у мене, з сусідкою, що в крамниці на касі сидить. Хай за них мене ганять, – не бідкаюсь, і у лють не впаду ні на мить. «Та дозвольте...» – Годі, дзусь! Цілком я впевнений чомусь, що і сам в своїх стосунках розберусь.
|