|
Ось я ввійшов, і пред’явив папери всі у штабі, і так доладно пояснив, чому приїхав в табір: «Не хочемо гешефту ми, – про те ведеться мова, що станемо ми шефами для вас як установи. Хоч це не терміново ще, але ж – з поточних справ, тож вивчити становище радгосп мене прислав». Але ламає плани всі начальник пенькуватий: «Вам добре б на Лук’янівці дослідження почати! Щоб слідчі спантеличили й роззброїли дощенту, – тоді б ви справді вивчили потреби контингенту». Я знов йому – направлення: «Гайнуємо ми час! Я ж просто – за уявленням, на дві доби до вас». «Та як же ви впізнаєте вируючі в нас сили, коли не уявляєте, за що вас засудили?!» «Людина є в наявності – так і статтю зміркуєм! Де вироки недавні ті на острах чистоплюям?» «Але ж це нісенітниця: “зе-ка” на дві доби! Та зона непохитна ця не витерпить ганьби!» Сичав він, загнаний у кут: «Чи вже нема обмежень? Не дослідна ділянка тут для ваших спостережень! Коли ж вам знову волю дам – почнеться в зоні ремство. Тут не учбовий заклад вам, – серйозне підприємство! Коротше, зайві балачки, товаришу селюк. У нас свої є мужики, окрім блатних та сук». Я знову вийняв папірці, строчу, як з зернопульту: «Облиште вже замашки ці часів лихого культу! Затримує ваш саботаж села та зони змичку!» І тут він здався, бо партстаж втрачають й за дурничку. Тоді кажу йому: «Майор, підшефних нам давай, по обміну між двох контор, – збирати урожай!»
|