|
В голові моїй рій божевільних ідей – Та нема перепон для талантів! Я під черевом звиклих тіснити коней Оминув верхових лейтенантів. Розлютилась юрба, напряглася юрба, Наразилась юрба на заслони – І поставила знов все юрба на попа, Видихаючи стогін й прокльони. Вдома завше дратуюсь, різкий, аж до згуб. Домочадці все те зацінили, Як узріли б, як плакав, піднявшись на круп... Контролери, і ті сльози лили. І було в моїм погляді стільки, повір, Несвідомого відчаю й сили, Що на сірій кобилі гарцюн – командир Ошалів і сказав, щоб не били! Зворушившись, підняв він коня на дибки, Упираючись владно в стремено. Його ногу потис, наче долю в руці... Ах, живемо ми в час офігенний! Сірий кінь наостанок хвостом помахав. Я пішов – вартові розступились; Ну а мій командир – на концерт поскакав Музиканта із прізвищем Гілельс. Вільне місце я легко собі відшукав Після мляво-незлючої лайки. Все, уже не зженуть – а не так, як припхав В горезвісний Театр на Таганці. Тісно тут, але тепло – навряд застужусь, Бо тут єдність... і не на папері! За сусідським я термосом знову тягнусь – У ньому напій «кривавая Мері». Ось згуртованість де, ох, який колектив, Ось віддача яка й клокотіння! Всі боліють за нас, ні один – супротив, – Моноліт без симптомів бродіння! ...Мене можна від справ швидко відсторонить – Боязкий перед сильними, каюсь, Та не можна мене силоміць зупинить, Коли я на футбол прориваюсь!
|