|
Суворий ти, клімат охотський – День третій як вже ураган. Стає до руля сам Крючковський, Спочива Федоров Іван. А буря ревла, не вщухала – І Тихий шумів океан. Зіганшин стояв у штурвала, Очей й на мить не закривав. Суворіші, страшніші втрати – Ні човна навкруг, ні крихти. І рішення було прийняте – Взялися гризти чоботи. Останню з’їли картоплину? Глянули друг другу в очі... Як Поплавський їв гармонь милу, Котилися круті сльози. Доїдена банка консервів І суп з картоплі одної, – Все меньше здоровя і нервів, Все більш бажання – додому. Серця все ж робили роботу, Та рідше становиться стук, Спокійний ослабший Федотов Ковтав передостанній каблук. Лежали всі четверо ліжма, Ні човна, ні крихти навкруг. Зіганшин зкрутив козью ніжку Ослабшими пальцями рук. Воїн він і на службі справжній, І штурман знающий він тут. Зіганшин, Крючковський, Поплавський Під палубою пісні гудуть. Зіганшин кріпився, тримався, Бадьорив, сам був блідий, як тінь. І що сказать він збирався, Сказав лиш на слідуючий день. «Друзі! Через годину... Рідні! Хлопці – ще через годину. Нас не зломила стихія, ні! Не зломити нас й голоду! Забудем про їжу – ну й що там! – Згадаєм про наших солдат...» «Взнать би, став бредити Федотов, – Що у нас в часті їдять.» Й раптом, не міраж, чи не міф – Онде судно лишає слід! До бінокля зразу припали, А з судна летить вертоліт. Закінчені всі переплети – Знов служать – що, взяв, океан?! Крючковський, Поплавський, Федотов, А з ними Зіганшин Асхан. Таким же чином можуть бути написані поеми про підкорювачів Арктики, про експедиції в Антарктиді, про житлове будівництво і про боротьбу проти колоніалізму. Треба лише знати прізвища і інколи читати газети.
|