|
Мене підозра переймає, що справжній світ – це бозна-де, що там, де я, – життя минає, а де мене нема – іде! Якісь дотепні фантазери мене роздражнюють, як пса: «Там, де ти є, – лише химери, а де нема – там чудеса. Ти ж, наче трактор без пального, застряв й стоїш на борозні. Вже не шукаєш ти нічого, й здаєшся зразу у борні. Ти сам надів на себе збрую – таку, щоб батогу під стать; авжеж, де ти – завжди плазують, а де нема тебе – летять!» Я божеволію з відчаю, мене бере безсила лють: десь там, без мене – випивають, а тут, зі мною – гірко п’ють. Як у чортів на сковорідці верчуся я, рвучись з вузди, – і я щоранку мрію звідси втекти собі кудись туди. Хоч цілий день лузай насіння чи лантухом лови чортя, – тут – жалюгідне животіння, а інде десь – таке життя!.. Коли ж ураз мені щастило, й кудись я виривався був – відразу там мені кортіло назад, – туди, звідкіль прибув.
|