|
Люди на прощання з морем чарівливим мідні гроші кидали зі скель, – мріяли ізнову з цим зустрітись дивом... Я узяв жбурнув туди рубель. Може, це безглуздо й вам не до вподоби – та мені не жаль того рубля... Тільки що це буде, як якийсь нероба знайде цю пожертву опісля? Він пірне – й спочатку, витягши, зрадіє цілому цілковому рублю! Потім розлютиться: «Клятий багатію! Стріну десь тебе – відгамселю!» Буде ображатись й мимрити знестями: «Ми на твій карбованець плюєм! От же ж – взяли моду: цілими рублями... Хто ж це розкидався тут рублем?» Що ж, гадай, ледаще, – в нас же повноправ’я, – й зовсім хоч сказися від рублів! Тільки ти не взнаєш, скільки загадав я... Й скільки перед цим перехилив.
|