|
Коли об стіну я розбив обличчя й члени, Й у мене також все що можна, відірвали, Одразу ж тихе шепотіння пролунало: – Благаю вас, допоки не чіпайте вени. При ваших нервах і при вашій худорбі За краще чаю? Чи ж бо вогняну водицю? Чим учинять членоушкодження собі, Щось недоторканим залиште, як годиться. – Він сказав: – ти лягай, І не плач ти тепер. Я не ворог, – ти знай, Я – твій кат, живодер. Дуже пізно, три рівно, І треба поспать. Адже завтра потрібно Нам вдвох працювать. Та, якщо справа набула приємний вид – Як чорт верзе – то може й правда, випить чаю? – Та тільки, весь катів-людиновбивців рід Як здогадались ви, я люто зневажаю. Він попросив: – Брудну білизну не чіпать. Я до катівства, знайте, пристрасті не маю. Та, як уважно, що роблю я розібрать – Я не катую, в працю душу я вкладаю. І не людям, пробач, – Лік веду головам. Ваш доля – хоч плач, Але заздрю я вам. Не жартую, лежи, Я дивлюсь ділово – Все, що хочеш, кажи, Обзивай хоч кого. Він був обсипаний лупою, наче содою, Він говорив й сякався у старе пальто: – Судом засуджений в нас має, як ніхто, Свободу слова, й нагороджений свободою. І негатив кудись подівся мій до ката, І співчуття свої я виказав прості. – Яке життя? – спитав він. – Та так собі... – Спитав би: смерть як бачиш ти в час страти?.. – Тільки я попрошу, – Це важливий момент, Знать, коли я вишу, Ноги скручую вщент. Чистота, щоб була, Більш на краплю малу, Щоб моя голова Не валялась в пилу. Чай закипів, поклали цукру трішки. – Вам щиро дякую! – Ми можем ще наллять! Вам скрутять ноги, хай рівненько повисять, Про бруд не думайте, – в нас килими й доріжки. – Ах, та невже ж ось от таке у нас можливо! – Я геть розчулився і ниць приліг ладком. Помацав швидко мою шию він дбайливо І схвально дуже чмокав язиком. Він шепнув: Ні жу-жу! Тут кругом стукачі. Зможу й допоможу, Тільки ти не мовчи. Стану ноги пилять – Можеш єресь верзти, Буду я катувать, Доки зможеш знести. Не ніч до страти, а радій же та всміхнись! То я вже ранку дочекатися не в силах. Коли палитиме й зігне в дугу він мило, Гукну я весело: – О, мить ця, зупинись! – Щоб стогін з криками залишить на губах! – Яку вам музику, – спитав він, – дать при цьому? Що менует, в нас лідер, всім відомо, Але в колекції у нас є й Оффенбах. Як несила – є мат, Щоб ти не забував! – Натякнув мені кат. – Добре, що нагадав. Підбадьорить зумів, І сумним зразу став – Пам’ятають, хто жив, А не, хто катував. Про гільйотину познайомив з анекдотом, Недосокирою назвав оцю потвору, Поспівчував французькому він двору Й не страченим, а вбитим гугенотам. Він шкодував, – На кіл в Росії заборон! Був жвавий, сипав датами іскристо. Знав він, хто страчений, де й як без забобон, І сумував про тих, не працював з ким особисто. – Я раніш, – говорив, – Дровенята рубав, Я і стриг, я й голив, І з рушниці стріляв. Витрачав свій запал І губив свій талант, А, як катом вже став, Повернулось на лад. Недоречно згадав він про смерть Пугачова, У повітрі рубав, як кинджалом, – рукою. В той же час знать не знав з життя факти героя, Невелика освіта у ката при цьому. Над чаєм пар тоненько змійкою звивався, Він дув на воду, руки гріючи об скло. Про інквізицію з прихильністю озвався, І про опричників – як добре в них було! Ми ганяли чаї, Раптом кат заридав, Каже – Жертви мої Усі йдуть на скандал. – Ах, ви тяжкії дні, Палачева стерня. Ну за що ж ви мені, Бо не люблять ні дня! Він розповів мені про власні інструменти. Все не страшне – і кат – як добрий ескулап. – Та на роботі на заключний це етап, Даремно щоб не нервувать клієнтів. Буває, лиш його до тями приведеш, Водою обіллєш, поставиш Оффенбаха, А він, наприклад, як ти близько підійдеш, Візьме і плюне. Бо нервує бідолаха. Накричали промов За здоров’я катів. За катів поготів Пили чай, чай з димком. Зовсім отетерів, Ледь не луснув, волать. Я кричав: – Хто зумів Ката так ображать?! Повіки склеіїла мені смертельна втома. Уже світало, швидко зустріч пролетіла. Але мені хоча б сьогодні пощастило – Така от ніч, що не віддав би я нікому! Сказав «Добраніч» він, відвівши трохи погляд, Зігнав настирну муху з мене, як для друга. Та дуже шкода, що недовго буде спогад Про образ доброго й чарівного катюги.
|