|
У лівім кутку там ікона висить, Тут мабуть живуть молокани, Мішковина в них на підлозі лежить, Затоптана вся каблуками. Ліжко та стіл, ось і затишок весь, Та хліба шматок на пивній колись діжці, Ніби потрапив в притулок якийсь, Перехожий по килимовій доріжці. Вина налили – його хтось тут беріг! Дві плішки за ціною в полтину, І дід інвалід без зубів і без ніг, Прохально поглядав мені в спину. «Бажаю удачі» – сказав я йому, «Яка мені нахрен удача!» Ми випили з ним і присіли в диму, Й розпочав відразу... Й згаряча!.. «Мені що, – він сказав – ця влада дала, За зуби мої та за ноги? За їх копійки набираю бухла, Та й рию культями дороги. Були б в мене ноги – я б більше устиг, Оббив би я більше порогів... Та толку, я думаю – дід зробив вдих, – Натер би лиш більше мозолів». «Щось треба тобі?» – я запитав старика. «Багато мені не потрібно: Бог уже з тим їхнім ЦК, та лише б ЧК, У Душу до мене не лізло.
|