День на диво – теплінь – не скресає, –
Видно, є у природи ресурс, –
Ну... і, як зазвичай буває,
На ліричний лягаю я курс.

Серце б’ється, неначе мертвецьки
П’яний я, аж у горлі пече:
Просто випив я по-турецьки
Кави чорної – от і товче!

Пити доз таких не дозволено –
І не радять навіть любити!
Є знайомий один – віртуозно
Доведе він, що можна не жити.

Жити можна, і треба і – довго:
Пить, страждать, ревнувати, любити, –
По життю не тягтись убого,
А ним дихати. Славити, пити!

Бо дивись – і моргнути не встигнеш –
Як пора уже в ящик зіграти.
Засумуєш, схандриш, то й розкиснеш –
Зирк: пора вже й на лаві лежати!

Треба так, що коли підсумуєш
Все, що пройдено, щоби сказав:
«Непогано прожито всує, –
Пив, любив, ревнував і страждав!»

Але ж ні! Все ж природа багатша!
День який! Що поезія? Ет!
...Написав я, до речі, інакше,
Ніж хотів. Що ж, бо я не поет.
Ніна Качеровська2018