|
День на диво – теплінь – не скресає, – Видно, є у природи ресурс, – Ну... і, як зазвичай буває, На ліричний лягаю я курс. Серце б’ється, неначе мертвецьки П’яний я, аж у горлі пече: Просто випив я по-турецьки Кави чорної – от і товче! Пити доз таких не дозволено – І не радять навіть любити! Є знайомий один – віртуозно Доведе він, що можна не жити. Жити можна, і треба і – довго: Пить, страждать, ревнувати, любити, – По життю не тягтись убого, А ним дихати. Славити, пити! Бо дивись – і моргнути не встигнеш – Як пора уже в ящик зіграти. Засумуєш, схандриш, то й розкиснеш – Зирк: пора вже й на лаві лежати! Треба так, що коли підсумуєш Все, що пройдено, щоби сказав: «Непогано прожито всує, – Пив, любив, ревнував і страждав!» Але ж ні! Все ж природа багатша! День який! Що поезія? Ет! ...Написав я, до речі, інакше, Ніж хотів. Що ж, бо я не поет.
|