|
День прекрасний – не тане й тепленько. Мабуть є ще в природи ресурс. Ну, і як це буває частенько – на ліричний лягаю я курс. Серце б’ється, мов п’яний мертвецьки, влив з півлітра й скінчуся за мить. Просто випив шість кав по-турецьки – ось воно вже сердешне й болить! Доз таких я вам пити не раджу, як не раю я навіть любить! Бо ловкач вам майстерно докаже, що, існуючи, можна й не жить. Жити можна і треба, й багато: ревнувати, страждати, любить. Якщо плентати й час марнувати – то вже краще співати і пить! Бо натомість, моргнути не вспієш, а пора уже й ладан вдихать. Засумуєш з нудьги, порадієш перспективі у ящик зіграть. Жити так треба, щоб перед смертю, ти безмірно себе не картав, а сказав, сміючись з круговерті – пив, любив, ревнував і страждав! Ні, все рівно природа багатша! День який! Словеса – маячня! Втім, Висоцький писав би інакше: «Царство навпіл, мерщій, за коня!»
|