|
Я пам’ятаю військкомат: «Ти не годящий у десант, – Таким, як ти, там невпротик...» І далі – сміх: Мовляв, що з тебе за солдат? Бо тебе – тільки в медсанбат!.. А з мене є такий солдат, як і з усіх. А на війні як на війні, А я – мов у важкому сні, – Зрослася з тілом гімнастерка на мені. Я завжди відставав в строю, – Та якось в одному бою Чомусь сподобався я дуже старшині. ...Окопна хихотіть братва: «Студенте, скільки двічі два? Гей, молодий, Толстой чи граф, а чи крутій? А жінка в нього, хто вона?..» Аж тут встрявав мій старшина: «Йди-но поспи – ти ж не святий, а вранці – в бій». І тільки раз, коли я встав На повний зріст, він проказав: «Лягай!.. – і далі без відмінків пару слів. – Дірки для чого в голові!» І запитав: «А що, в Москві, Невже насправді хати є в п’ять поверхів?» Залп шквалом став, – він застогнав – Осколок в ньому остигав, – Не дочекавсь моєї відповіді світ. І ліг він – за п’ять ступенів, За п’ять ночей і за п’ять снів – Лицем на захід і чоботями на схід.
|