|
Я пам’ятаю райвоєнкомат: «В десант негідний. Отак-то, брат! Таким, як ти, нема там ходу», – і далі сміх, – Мовляв, який з тебе солдат? Тобі одразу шлях у медсанбат. Та солдат із мене такий, як із усіх. А на війні як на війні. І важко надвоє – мені. Прилипла гімнастерка до спини. Я відставав, збивався у строю, Та якось раз, в однім бою, Не знаю чим, сподобався я старшині. Весела у окопах є братва: «Студент! А скільки буде два по два? Гей, холостий, чи правда – графом був Толстий? А хто у Гоголя дружина?» Але тоді заговорив старшина: «Іди, поспи, ти не святий, бо ранком бій». Та лише раз, коли я став Під кулі взріст, він закричав: «Лягай!» – а далі мова без відмінків, – Мовляв, навіщо тобі дірка в голові? І раптом запитав: «Невже в Москві І справді є дома високі на Строминці?» Та вогняний пронісся вал – і він упав, В ньому осколок застигав. І очі в нього більше не моргали. Він в землю ліг кроків за п’ять, За п’ять ночей поліг солдат Лицем – на Захід і на Схід – ногами.
|