|
Я вивчив усі ноти від і до, Хто розповість про це питання прямо? Бо починають гаму з ноти “До” Й те ж саме “До” стоїть в кінці у гами. Нотам тим, бач, не сидиться: Ждуть “До”, “Ре”, “Мі”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять, Поки розкидають по полицях Руки, що їх будуть розставлять. Відоме одне ствердження старе, – Та в тенденційність впасти тут не просто, – Що місце своє має нота «Ре» На цілий такт, та й ще на одну восьму. Яку тональність ти тут не візьми – Нерівність звуків у повітрі свище. Одна й та ж нота, ну, припустим «мі», Звучить сильніше, ніж та ж нота – вище. Нотам тим, бач, не сидиться: Ждуть “До”, “Ре”, “Мі”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять, Поки розкидають по полицях Руки, що їх будуть розставлять. За строфами завжди іде строфа – Як попередні, що писав власноруч, – Та ось, бува, скажімо, нота «фа» Звучить сильніше, ніж та ж нота поруч. Як раптом десь затешеться бемоль, В ту ж саму мить, як вліз він безпардонно, Стійка на перший погляд нота «соль» Сама собі враз зрадить на півтону. Нотам тим, бач, не сидиться: Ждуть “До”, “Ре”, “Мі”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять, Поки розкидають по полицях Руки, що їх будуть розставлять. Сів композитор трохи опісля, Прорізав знаком музику він грубим. І ніжна, оксамитна, нота «ля» Свій голос до дієзу більшить буде. Нарешті, – знав Бетховен, як і всі, – Без ноти «сі» нема ні гри, ні співу. І майоріє зверху нота «сі», Та з висоти нам вигляда красиво. Нотам тим, бач, не сидиться: Ждуть “До”, “Ре”, “Мі”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять, Поки розкидають по полицях Руки, що їх будуть розставлять. Не варті ноти суперечок хор, Є секретарки в них, й персони старші. Вважається, що в сі-бемоль мінор Звучать прекрасно всі жалобні марші. Окрім цих нот безправних та простих Бувають також ноти-паразити. Хто їх зіграє, й проспіває їх?.. Та з нами – бог, а з ними – композитор! Нотам тим, бач, не сидиться: Ждуть “До”, “Ре”, “Мі”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять, Поки розкидають по полицях Руки, що їх будуть розставлять.
|