|
Я вивчив всі ноти від і до, Хто відповість на запитання прямо? Чом починають гами з ноти «до», І нею закінчуються гами? Скачуть ноти разом, поодинці. До, ре, мі, фа, соль, ля, сі – допоки Не розкидають по полицях Їх дві чиїсь зухвалі руки. Нехай хтось любить «Мелодію» Массне, – Не буду тенденційним я у цьому, – Чому займає місце нота «ре» На цілий такт і на одну восьму? Хоча б яку тональність не візьми – Нерівність звуків все помітніша! Одна й та ж нота, наприклад, «мі», Звучить сильніше, чим вона – вище. Скачуть ноти разом, поодинці. До, ре, мі, фа, соль, ля, сі – допоки, Не розкидають по полицях Їх дві чиїсь зухвалі руки. Виходить все у них як у людей, Та парадокс і тут з’явився знову: Буває нота «фа» луна сильніше там, де «Фа» стоїть – високопосадова. І раптом затесався десь бемоль, І вмить – одна, як вліз він безпардонно, І сповнена довір’я нота «соль» – Зраджує собі, на всі півтона. Скачуть ноти разом, поодинці. До, ре, мі, фа, соль, ля, сі – допоки, Не розкидають по полицях Їх дві чиїсь зухвалі руки. Сів композитор за новий рояль І грубим пальцем музику плекає. А оксамитово-ніжна нота «ля» Тональність до дієза піднімає. Нарешті, у Бетховена повчись – Без ноти «сі» – мелодії чи співу Нема. Високий дух є в ноті «сі», Її положення, як символ стилю. Скачуть ноти разом, поодинці. До, ре, мі, фа, соль, ля, сі – допоки, Не розкидають по полицях Їх дві чиїсь зухвалі руки. Всі ноти не живуть в покорі, У них є туз і секретарші. Вважається, що в сі-бемоль мінорі Сприймаємо ми поховальні марші. Та окрім цих підневільних нот, Бувають ноти-паразити. Хто їх зіграє – здійснить переворот?.. Бог – з нами, з ними – композитор! Скачуть ноти разом, поодинці. До, ре, мі, фа, соль, ля, сі – допоки, Не розкидають по полицях Їх дві чиїсь зухвалі руки.
|