|
Я був ураженим, слабим, Дрижав усім єством своїм, Кривавив до того ж усім Змордованим нутром. І ніби в ритмах попурі З’явився лоб, мов із діри, І засвітились пазурі Здоровим недобром. Відчув команду я руки: Лежать, обличчям до стіни! – Мені почали м’ять боки На липкім топчані. Сам головний вже сів за стіл, Зітхнув, із горя, видно, І документ якийсь завів, На справу щось подібне. Ось в пальцях цупких та худих Уже засіпався кадик. Штовхали в пах, потім – під дих, Печінку мацали – не сильно. Коли давили під ребро, Боліло все моє нутро, І кров’ю бризнуло перо В папір безвинний. У напівмаренні стою, Роздітий догола. Й карга ін’єкцію свою Мені робить взялась. Від голови до п’яток Із тілом жах боровся, – Уколом може усиплять, Щоб сплячий розколовся? Попрацював над животом, Стиснув череп, мов каток, Передпліччя стис джгутом, Щоб зупинити кровоток. Я раптом зойкнув і замовк, Засохлі губи – на замок, А він кректав і мокрим став, Писав, щоб вкластися у строк. Він все писав – служивий, Я закричав: «Ти, сучий сину, Що пишеш? Покажи Свою таємну писанину!» Підручний – бувший психопат, Зв’язав мої зап’ястя. Й лежали грізно, в один ряд Допитливі знаряддя. Я тертий, битий, крутий норов, Я – можу вроздріб, можу – хором, Тут заспокоять, або зморять. Змирився я, змовкаю. Лежу голяк, неначе сокіл, А головний знов – шасть за стіл, І знову пише протокол, Хоч я – не сповідаюсь. Ні! Треба сили берегти, Хоч я слабий, і їх віддав. Ще будуть п’яти знов пекти, Щоб я зареготав. Тримаю нерви наготові, Та чую – закипаю кров’ю. Кишку у горло пнуть поволі – Та я плююся знову. Мене в лещата, в кліщі взяли, Усі кістки вже перебрали, Про все дізнатися бажали, Навпомацки мнучи. І не пройде хвилин п’яти, Як виймуть душу, щоб трясти, Споганять мрії всі святі, Які належить берегти Ковтай повітря глибше ротом, Не видихнеш – помреш! А видихнеш – що потім? Напевне – не вдихнеш. Сміятись я не можу впору, Гарчу: – Ну і порядок! Не пройде вам цей номер, Товариші хлоп’ята! Забрали світло, дали газ, Дошка з’явилася якась. Із ока вийшла гнійна грязь, І булькнула трахея. А він дурів, ввійшов в екстаз. Ось хтось уже підставив таз... Таке я бачив один раз У фільмі – із трофейних. Підходять, чую, зі спини І враз дають укол. – Я витримаю, сучі ви сини, Та вимагаю протокол! Я навіть на коліна став, До таза лобом припадав! Я вимагав і я кричав, Молив і честь втрачав. Та міцно затягнули джгут, Дивлюсь – спиртівку дістають, І бестію руду зовуть З кнутом або косою. Де-де, а тут своє візьмуть. Я – блазень і, гадаю, тут Розпечений відчую прут Вже зараз – біль не за горою! Калився шабаш та лисів, Із лоба піт тече. І раптом дзвін, і ворон сів На білеє плече. Він крикнув: – Nevermore! – Він майстер полювання. І нагадав, що прямо в морг Є хід із зали катування. Я слабо піднімаю хвіст, Хоч я для них слабкий артист: – За упереджений наїзд Ви будете відповідати. Ей ви, як вас по іменам, Ви повернулись знов на сам, Та протокол дізнання нам Ви мусите давати! Я висловитися спішу І знову вимагаю: – Я вам його не підпишу, Якщо не прочитаю. Та із-за жовтої стіни Байдуже чую слово: – А підпис твій нам до стіни. Нам ясно все без нього. Сестрице, я – не боягуз! Не змовчу і не покорюсь, Від протоколу відхрещусь Віч-на-віч з адвокатом. Нічого їм я не сказав, На інших я не показав. Скажіть усім, кого я знав, – Я – залишився братом! І зашипів він, мов змія, Читай, скоріш, тварина. В ту писанину вп’явся я, А там – одна латина. В очах – круги, в думках – нулі. Прошу – жах зникни згодом! Вони либонь лиш завели Історію хвороби.
|