|
Можете не вірити й перебувать в дрімоті – В космосі страшніш, ніж навіть в дантівськім аду! В часовому просторі ми прем на зорельоті, Як з гори на власному заду, Та, Від Землі до Бети – вісім дьон, Ну, а до планети Епсілон, Не рахуєм ми, бо зиску в тім нема. Вічність і туга – он, влипли як! Дикламуєм вірші Кіплінга, А навкруг міжгалактична тьма. На Землі читали в фантастичних ми романах Про можливу зустріч з іноземним казна-чим. На Землі забули десять заповідей рваних, Буде зустріч, грець їй, – не змовчим! Та, Від Землі до Бети – вісім дьон, Ну, а до планети Епсілон, Не рахуєм ми, бо зиску в тім нема. Вічність і туга – он, влипли як! Дикламуєм вірші Кіплінга, А навкруг міжгалактична тьма. Щеплення зробили нам від сліз і мрій бредових, Від хвороб поганих й від всіляких тарганів. Нам плювати з космосу на вибухи наднових – На Землі були й крутіші дні! Та, Від Землі до Бети – вісім дьон, Ну, а до планети Епсілон, Не рахуєм ми, бо зиску в тім нема. Вічність і туга – то цяцьки нам! Вивчили всього ми Пушкіна, А навкруг міжгалактична тьма. Ми не розуміємо симфонії і фуги, Замість сурдокамер знали тиші глибину. Пробували сили на потужних центрифугах – Нас життя тягло в трясовину. Від Землі до Бети – вісім дьон, Ну, а до планети Епсілон, Не рахуєм ми, бо зиску в тім нема. Вічність і туга – он, влипли як! Дикламуєм вірші Кіплінга, А навкруг міжгалактична тьма. Давнього земного не побачим небосхилу, Якщо вірить вигадкам навчених диваків. Адже, як повернемся, то нам наворожили, Що пройде не менш сімсот віків. Ото ж бо сміятись є чому – На Землі зрадієм будь-чому! На Землі ні лих, ані прикрас! На Бога уповали, бідного, Та дізнались, що тепер нема його Нині, на віки і повсякчас!
|