|
Кажуть, дуже корисні ялівцеві ягоди, – пляшку я – для досліду – взяв, відкоркував... А звідтіль щось вилізло, – жовті очі лагідні, – чи це сам «зелений змій», чи змія-удав. Коли я вже розпочав – так доп’ю усяко я, а за жарти отакі – дуже не подякую! А воно – курилося, по обійстю гопало, іскрами стрілялося, наче смолоскип, й врешті з диму виперло дивне одоробало: у халаті та чалмі волохатий тип. Коли я вже розпочав – так доп’ю усяко я, а за жарти отакі – дуже не подякую! Бачу, що інтелігент, навіть сумота в очах; та мені навіщо ця явна манія?.. Тут згадав одне кіно – «Дідуся Хоттабича» – і завівся: «Пане ібн, як твоє ім’я?!» Коли я вже розпочав – так доп’ю усяко я, а за жарти отакі – дуже не подякую! «Ти – кажу, – облиш оцей скромний погляд награний, ти давай відповідай: хто тебе заслав? Сам у пляшку ти поліз, чи – ти в пляшку загнаний? З чого там ховався ти, та чого ховав?!» Бородань поклони б’є, промовляє з шаною: «Я не злодій, не шпигун, чесно, щоб я здох! А за звільнення моє – задля вас старанно я відлупцюю хоч кого, можу навіть – двох». Тут я втямив: він же джин! Упіймав жар-птицю я! «Ну – кажу йому, – давай, бороду посмич! Бити пики – далебі, вбога пропозиція, спершу вип’ємо, адже ж з тебе – могорич! А потому – щоб щодня був мій день народження, та збудуй мені метро з хати на базар...» Ну, а він мені: «Та ні, ми цього не можемо, крім добрячих стусанів – жодних інших чар». «Брешеш, нехристе!» – кричу, ну і джин – в амбіцію, показав свій лівий хук – дійсно, фахівець!.. Я на станцію побіг – там у нас міліція, хай віддячать за оцей свіжий мій синець. Ось вони під’їхали та ужили заходів, – хлопці в наших органах – теж не вахлаки! В задираки з цього дня – перспективи ахові, хоч стиска за спиною скуті кулаки. Що з ним стало? Може, він й досі притягається, – чим сидіти в посуді, краще – на суді; а якщо він став боксер й з успіхом змагається – я по телевізору подивлюсь тоді.
|