|
Чи сиджу я, чи пишу я, чи п’ю каву або чай, Чи навідається мо’ моя блондинка, – Нутром чую, що на мене вічно зирить споглядач, Та ось тільки не простий, а невидимка. А бува, що раптом рвуся без причини з місця я: Та ж наречена моя й досі є незайманою! Про погоду ми в постелі вночі диспути ведемо, А щось інше – та ніколи: ми соромимось при ньому. Прикро – два, досадно – раз! Ну, гаразд! А ось якось випиваю – ну, а хто не випиває? Не йде вона: як чарка – так відрижка. Я відчуваю, що падлюка та усі чарки рахує І занотовує в невидиму ту книжку. З місця зблідлий буйно рвуся, мов напудрений я: Та ж наречена моя й досі є незайманою! Про погоду ми в постелі вночі диспути ведемо, А щось інше – та ніколи: ми соромимось при ньому. Прикро – два, досадно – раз! Ну, гаразд! Я смикався, я нервувався, я на хитрості пішов: Ось ляжу спати і хропіння враз втну. Коньяк відкритий ставлю і закуску – не на щось, А сяде ось він, – тут я його й хапну. Та чогось із місця рвуся, мов напудрений я: Та ж наречена моя й досі є незайманою! Про погоду ми в постелі вночі диспути ведемо, А щось інше – та ніколи: ми соромимось при ньому. Прикро – два, досадно – раз! Ну, гаразд! Та ще й шкодить він мені: ось так, як з вечора (Спіймаю – так приб’ю його на місці!) Сиджу, а мій партнер постійно грає «мізера», А «гора» у мене – три тисячі двісті! І кудись панічно рвуся, мов напудрений я: Та ж наречена моя й досі є незайманою! Про погоду ми в постелі вночі диспути ведемо, А щось інше – та ніколи: ми соромимось при ньому. Прикро – два, досадно – раз! Ну, гаразд! А ще він мені недавно на роботу написав Жахливо-дурнувату анонімку. Очільник прочитав і показав, а я впізнав По почерку цю рідну «невидимку». Виявилась, «невидимка» (ні, не схиблений я!) – Це ота моя блондинка, що незайманою. Щось таке від мене хоче, що чоло в пожежі... Я питаю: «Ну, навіщо?», «Щоб женився», – каже. Прикро – два, досадно – раз! Ну, гаразд!
|