|
Чи я лежу, простромлений стрілою, як шмаркач, чи, навпаки, – відвідує блондинка, – я відчуваю, що мене «пасе» спостерігач, причому – невловимий невидимка. Помічають поведінку незвичайну мою, й залишається блондинка ще незайманою! Я веду її додому, нишком з нею обіймусь, а щось інше – так при ньому я соромлюся чомусь. Як з друзями гуляю, й випиваю де-не-де – а що таке, ми ж щирі українці! – мій невидимка десь в куточку склянкам лік веде, – рахунок віднесе моїй блондинці. Всі вже бачать поведінку незвичайну мою, й залишається блондинка ще незайманою! Проводжаю аж додому, поцілуюсь, обіймусь, а щось інше – так при ньому я соромлюся чомусь. Я нервував, я сіпався, звихнувся взагалі, на хитрощі пішов: лягаю спати – горілку й сало ніби забуваю на столі; він звабиться – схоплю його за п’яти. Я кажу собі в підтримку: «Відганяй манію! Залишається блондинка ще незайманою...» Я веду її додому, нишком з нею обіймусь, а щось інше – так при ньому я соромлюся чомусь. До того ж, шкодить він мені: наприклад, у четвер ми сидимо, чекаємо врожаю; Дмитро на хвіст від дубель-п’ять п’ятірками попер, а в мене – дубель-пусто, пропускаю! Всі тлумачать поведінку незвичайну мою, й залишається блондинка ще незайманою! Я її, як несвідому, вчити грамоти візьмусь; а щось інше – так при ньому я соромлюся чомусь. Аж ось на днях він у партком про мене написав з помилками чотири анонімки. Як я побачив на стіні цей «держполітвидав» – так втратив глузд з цієї невидимки! Взнав за почерком в доносі кралю файну мою, що лишалася і досі ще незайманою! Втямити хотів мотиви, запитав: «Навіщо, Дусь?» А вона – сором’язливо: «Щоб зайняв, бо не діждусь!»
|