|
Збивають надворі столи для гостей, – Допоки без страв – стукотять в доміно... Дні в травні довгіші грудневий ночей, І тягнеться час – та все ясно давно! Вже вогники ламп довоєнних горять блякло й рудо, На бранців із вікон вже зверхньо дивилась Москва, – А десь ще осколком штовхало солдатиків в груди, А десь ще розвідникам треба знайти язика. От уже прапори обновляють, шикують колони, І бруківка блищить на майдані, неначе паркет, – Але все ж на захід ідуть і ідуть, та й ідуть батальйони, І падає з рук у бабів похоронний конверт. Не випито ще з джерела всмак води, Обручок запас не зійшов нанівець – Та змито усе це потоком біди, Якій вже надходить нарешті кінець! Шибки очищають, покриті хрест-навхрест смужками, Геть штори – нехай всі затемнення кануть в пітьму, – А десь іще спирт роздають перед боєм фляжками: Він все виганяє – і холод, і ляк, і чуму. І ще очищають від кіптяви свічок ікони, А душа та вуста все шепочуть вірші й молитви, – З червоним хрестом, втім, ідуть і ідуть, та й ідуть ешелони, Хоч в зведеннях пишуть – втрачаємо менше вже ми. І вже розквітають усюди сади, Прогріта вода і земля на ланах, – І є нагорода за ратні труди – Подушка із трав запашних в головах! Над місто уже не гойдаються аеростати, Замовкли сирени, бо десь перемога сурмить, – Та ротні усе ж такі встигнуть комбатами стати – Якого ще можуть убити буквально за мить. Ось уже зазвучали трофейні круг акордеони, Чутно клятви – щоб жити в любові і щоб без боргів, – Але все ж на захід ідуть і ідуть, та й ідуть ешелони, А нам от здалось – не залишилось геть ворогів!..
|