|
Піднімем за краєчок цю завісу: Така стара, така важка куліса! Час завжди таким був: рік, день, місяць. Такий рівненький – поглянь, Алісо! Та... погано за часом спостерігали Щасливі, І час навмисно гальмували Полохливі, Час квапили і підганяли Крикливі, Час без причини завжди вбивали Ліниві. Коліщатка Часу сточувались від тертя – В усьому світі тертя породжує біду... І час відчув образу на своє життя: І вічну маятник спинив ходу. Опівніч, о дванадцятій, – не било, Чекали полудня – й не дождалися. Час чекань з дороги, певно, збився – Нервовим став – поглянь, Алісо! І на годинника злякано зиркнули Щасливі, І пісні тужливі затягнули Полохливі, Раптово свої роти заткнули Балакливі, Разом зітхнули і заснули Ліниві. Змаж колеса – для змістовного Часу – їм же боляче, певно, від тертя. Й ти побачиш світу нашого красу, Від Часу буває скривдженим життя.
|