|
У вас – маринади он штабелем, копичите закусь, скупендри; а він там, на холоді – скальпелем собі видаляє апендикс. Він бачить всі нутрощі випнуті, вчуває, як тенькає серце... Шкода, селюки, – вам не випаде отак подивитись в люстерце! Себе неприємно чикрижити, та зараз – не час для огиди... Вже легше відтяти по грижі всім скорювачам Антарктиди! Ми знаєм усі з кінохроніки, й у клубі читали нам книжку: насіннячко, зернята, соняхи – сліпу захаращують кишку. Тепер он, дивіться, він змушений наосліп – ох, як це непросто! – собі відріза́ти напружений, запалений, зайвий відросток. Ви тут самогонку лигаєте рясними-рясними ковтками, а він себе шиє там – знаєте? – рясними-рясними стібками. Де знайдеш такого ще практика? Герой він, віта його площа! І що нам Антарктика, й Арктика, ба навіть – Албанія й Польща...
|