|
Підшитий білизною комірець, всі ґудзики застебнуті як треба, і ось курок, втрачаючи терпець, відчув появу пальця офіцера. Пора! – цей заклик досягнув руки, яка свій час чекала вже доволі, і розпочався жест від кобури до виголеної завчасно скроні. Озброєна рука ще ледь тремтіла, хоча до місця дії була звана, а Смерть туди вже усміх устромила крізь дуло офіцерського нагана. Брову задерту бачила поодаль. А поруч билася незгодна жила. Вона не відпускала кров на волю. І Смерть тоді глузливо сповістила: «Аби приборкати пихату жилку, я з вуха піду в мозок... і дбайливо проб’ю позаду невеличку дірку щоби потилицю кров окропила». Очікувала ще... і дочекалась! Наказ: «скоріш у кобуру лягай!» Так вперше Смерть поспілкувалась з дитячих літ ненависним Життям.
|