|
Їдучи до закордону, нервів втратиш цілу тонну, ще й паперів – кілька тонн. А у групі є хтось пильний, перевдягнений в цивільне, це вже – як закон. А за місяць до вояжу не минути інструктажу, як вестись на чужині. Напучають підопічних, щоб стосунків потойбічних – боронь бог, ні-ні! В мене втупилась спідлоба у цивільному особа: «В нас – взаємний інтерес! Тато мій – козак, киянин, отже, сам я – росіянин, член КПРС». Дбав весь час він про секретність, й виявляв таку шляхетність, й брав на око кожну річ, бо за вимогами служби він шукав моєї дружби просто день і ніч. Він всю ніч робив нотатки й замість шопінгу ліг спатки; я б один гайнув, проте – я ж іще не божевільний: цей зодягнений в цивільне – майстер карате. Він хвостом за мною бігав, здатний на усякий вигад, він зі мною спав та їв. А якось впустив я гроші й зазирнув до нього в зошит, – мало не зомлів! Він писав, що в Амстердамі причіплявся я до дами, й не вилазив із калюж, а на Ейфелевій башті я униз плювався, – зважте! – й бігав в «Мулен Руж». Він отак мене знеславить, в шпигуни залічить навіть, а тоді вже – неталан: більше візу не відкрити ні до Кіпру, ні до Криту, тільки – в Магадан...
|