|
Не писати мені віршів і романів, не читати фантастику в кутку: я лежу в палаті наркоманів і, здається, сам на голку припаду. Бойові хтось загоював рани, а хтось їм забезпечив тили. Гей ви, хлопці мої шировії, це не голки, це пальці твої. В душу мені сумніви запали, голову питаннями свердлять, – я лежу в палаті, де ковтали, нюхали, кололи все підряд. Хтось собі лікував душу, хтось зали́шився просто один. Гей ви, хлопці, кидайте марфушу, переходьте на апоморфін! Поряд незнайомий шизофренік, в нього закохалася няня. Каже він: коли грошей не стане, перейде на каплі «Барбовал». Хтось отам проколов собі совість, хтось в серця вкурив анашу... Гей ви, хлопці, про вас треба повість, тільки повісті я не пишу. Вимагаються негайні зміни! Самий наш веселий теж затих. П’ятий день комусь шукають вени; не знайдуть, він сам від них відвик. Навіть хтось нюхнув кокаїну, каже, що миттєвий прихід! Хтось ужер кіло кодеїну, і тоді пустив себе в розхід. Я люблю загульних, та не п’яних, відчайдушних хлопців люблю. Я лежу в палаті наркоманів, стільки тут наслухався всього. Хтось вганяє куби собі в руку, Хтось їсть навіть міцний вольфрам... Добровільно прийнявші муку, цю пісню присвячено вам.
|