|
Наші завади добі до снаги, А острахи наші – причинні. Бо додають нам собаки туги – Ці безпритульні псини. Кажеш, мара! – та судити зажди, – Ми в маячні часом блудливі. Якщо на ланцюзі той пес завжди – Більше усім він нешкідливий. Правда, з глузду не з’їхали нині – Це вже не мара нас лякає: Якщо добрий нашийник на псині – Безпеку той пес відчуває. Їдеш господарем десь по землі – Наприклад, у Великі Луки, – А під колеса летять кобелі, І часом трапляються суки. Їх на дорозі розтерши у слиз, Що намалюєш оку тоді? Ви заохочуєте сюрреалізм, Любий мені товариш водій! Пса без намордника лиш роздрочи, – Щелепою буде він ляскати! – Грішити покинь і вдень, і вночі У приступах водобоязні. Не напасуться тоненьких свічок За упокій співають дяки... Знай, що намордник – вартий свічок, Бо він – рятівник собаки! Ми та собаки – одна всім ціна! Всім спокій нам сниться щомиті, Як безпритульна собака одна, Ми вільно блукаєм по світу. І круговид надто вузький у вас, Якщо вже давно цирк не вабить, – Кружляють собачки під шумний вальс – Очі скоро сльоза заладить. Або ідуть і несуть переляк, Та верші зубасті роззявлять, – Ніби у них навіть більше подяк, Ніж у добрих їхніх хазяїв. У двір не загониш вільних собак – Їм відпочити, виспатись вільно, – Соромна їм і сімейна ганьба – Ті довгі собачі весілля. Або – на виставках різних манер До того ж – хапають медалі, – Нехай не за працю, за екстер’єр, Та всіх відзначають, щоб знали! А господарі їх – добре живуть, Не знаючи цінність получки, – Чув я, що гроші хороші гребуть, Мені вибачайте, – за злучку. Отже, до чого оце я веду, – Нащо нам така нетерплячка? Може порадою я відведу Тих, кого зваблюють драчки? Он, затаїлися з давніх часів, У підворотнях зарослих: Собі на радість гавкають пси – Яких не приручено й досі. Із безпритульністю треба кінчати, З тими, які не приручені. Собаколовам – хвала! Качати!.. Скоро станемо всі научені!.. Дітися де безпритульному псу? Вже місця немає собакам?.. Тому, що зводим будівлю оцю З таким неймовірним розмахом.
|