|
Нас тягне на дно як баласти. Чіпкі ми, легкі як фаланги, А ноги закуті у ласти, А наші тіла – в акваланги. Не просто полізли в безодню, З судомами вилиці стулим. Лякає хвороба кесонна І трошечки, може, – акули. Замучила спрага – води би! Красиво тут – все ото казки, – Навколо лупаті лиш риби Здивовано дивляться в маски. Не впетрать лежачим по хатах, Не визнать, хто в бродах закисне. Потрібно дістатися квадрату, Де третій наш довго без кисню! Мужчини ми, плачем сьогодні: Застряг він в печері коралів, – Як істинний лицар безодні, Помер він з відкритим забралом. Хай рок переміг, й наостанок Зробив він, що міг та повинен. Сьогодні святкує випадок, – Та завтра в безодню знов підем!
|