|
Над Шере- метьєво, Листопад, третього – Метео-умови геть не ті. Б’ю тривогу, глянь бо ж ти, Поки ще доглянутий, Я – на митнім огляді в хвості. Не наривавсь, стояв тихіше зайця, В себе спиртного дзбан, мабуть що, влив. Попереду ж шмонали уругвайця, Що контрабанду на собі возив. На грудях, в вовні, хрест висить, Народ весь разом грякнув: «За ноги треба потрусить, То, може щось та й дзвякне?» І точно: нижче живота – Яке ж бо то жахіття! – Висіли два литих хреста З далекого століття. Як же він нарікав: Де закон? Нема, мовляв! Можу запізнитися на рейс!.. Та Христа розп’ятого Десь о пів на п’яту вже Не пустили в Буенос-Айрес. Ми все-таки мудріші рік від року – Розп’яття вже потрібні нам самим, Вони багатство нашого народу, Хоч, і відрижка то старовини. Раніше ми уся і всім – До ладу, й не до ладу – Не переймалися святим В окладі, без окладу... З в пилюці скриньок повсякчас Покірно, томно, стало, – Мистецтво древнєє від нас Бувало десь зникало. Лікар зуб висвердлив, Хоч сльозу й містер лив, Але митник вийняв із дупла, Зковирнув лопатою, Мармурову статую – Майже цілу, тільки без весла. Обмацали заморського баригу, Який враз підозріло так притих, – Й знайшли в кишені досить швидко фігу, У фізі замість кісточки – триптих. «Навіщо це вам, пасажир? Купили ви б, хоч трошки, В “Берізці” справжній сувенір – Гармошку, чи матрьошку!» «Світ-дружба! Припиніть вогонь! – Попер він як на касу. – Козі – баян, попу – гармонь, Ікону – папуасу!» Важко нам з істими Контрабан- дистами! Той, що віз статую, той далдон, Малий з підковикою Цикнул зубом с діркою, Сплюнув – та й поїхав в Вашінгтон. Добре те, що більш пильнішим стали, Митниця шукає капітал – Щоб золотинки з німба не відпало, Щоби гвіздок з розп’яття не пропав! Тягають: хто – іконостас, Хто – хрестик, хто – ікону, Так віру в Господа від нас Відвозять сери й дони. І на круїз кудись від нас – Навіки, край за очі – Угодники ідуть на раз, Пророки – неохоче. Річки поту проллють! Ось він я, весь я тут, – Для митниці несильний інтерес. Правда біля щіколот Синій хрестик виколов, Та я скажу, що це – Червоний Хрест. Мулла один заникав триптих в книги. Так, контрабанда – це ж бо ремесло! Я пальці стиснув у кишені, зробив фігу – Про всяк випадок, щоби пронесло. Араби нині – ну і ну! – З Європою не дружать, Ми ж в Шестиденную війну Підтримали їх дуже. До нас непросто приїздять Вони за цим предметом! І возять нашого Христа Назустріч з Магометом. ...Я допоки тут іще, тут моє дітище, Все моє – і справа, і рідня! Ліки – як товарищі – Дивляться благаючи З почорнілих дощок серед дня. Немов у витверезнику ханигу Роздягнуть – сором і ганьба! – при всіх святих, Знайдуть: в мізках туман, в кишені фігу, Хрест на нозі – й запросять понятих! Здирав хреста, нехай мине Недоля, й все укупі, Та заступився за мене Відповідальний в групі. Сказав він тихо, ділово – Такого не обманиш: Щоб не чіпали ви його (Окрім горілки – нічого) – Надійний, наш товариш!
|