|
Зранку в Бо- рисполю – я і не висловлю – щось з антициклонами не так. Я стою збентежений, торсаю одежини, на перегляд митний, як вахлак. Я у кінці стояв собі слухняно, – я зайвини спиртного трошки взяв. А спереду трясли гладкого пана відносно контрабандних клятих справ. Знайшли в трусах свинцеву сіть... У черзі загорлали: «Лічильник Гейгера ввімкніть на всі ці причандали!» І справді: десь – не з-під руки, а там, де пахви нижні, – повитягали два шматки уранового стрижня. Ох, як він ремствував: «Я ж іно- земцем став! Це мій персональний сувенір!» Та уламки поділу – на науку злодію – не пустили поки що в Каїр. Розвіюємо ми колишній одур: потрібні нам самим іще вони! Бо це ж – багатство нашого народу, хоча й пережитки старовини. Сказати треба напряму: колись-то за півкопи ми дарували будь-кому безцінні ізотопи. Кудись спливав наш паритет, немов кислотний дощик... Щоправда, в вигляді ракет, боєголовок тощо. Лікар зуб висвердлив, хоч сльозу містер лив, й витягнули митники з дупла скриню з центрифугою, навіть під напругою від допоміжного джерела. Транзитник з пересадкою в Стамбулі (на вигляд – звичайнісінький шахрай) в валізах провезти хотів дві дулі, причому – опромінені украй. – Навіщо вам цей згубний фрукт? Є ж леденці «дюшеси», чи консервований продукт «Грушевий звар» з Одеси... – Виконую по збуту план, – поніс він ахінею. – Ренет – в Ірак, ренклод – в Іран, рентгени – у Корею! Тяжко з кар- чистими контрабан- дистами! Цей, що непокоївся за збут, – шваркнув радіацію в митну декларацію і подався цяцею в Бейрут. Нарешті в нас пильнують митні справи, на облік взяли кожний електрон, щоб ні частинки не спливло з держави й не пурхали нейтрини за кордон! Бо ж тягнуть – саркофага шмат, води важкої жменьку... Отак наш плеканий фізмат вивозять потихеньку. Й на чужину, в далеку путь (куди – не бачать очі) Капиці легко здавна йдуть, Ландау – неохоче. Справи стра- хітні ці! Що́ я для митниці? – Атомів не маю, хай їм грець! Правда, край пахви, було, «мирний атом» виколов... Ну, скажу – це ядерний синець. Хтось з фізики підручник віз в баулі, – мабуть, вивчати в їхніх медресе... Я пальці у кишенях склав у дулі, із забобону, – може, пронесе. Арабів нині не дражни, – вони в Європі шишки! Ми з Шестиденної війни їм потакали трішки. Тепер до нас біжать учвал за атомним секретом й вивозять наш потенціал на зустріч з Магометом. Майже без ризику цуплять в нас фізику, і мовчить лічильника дзвінок. Сахаров з Курчатовим – поруч з грибом атомним – супляться з пожовклих сторінок. І я відчув страхи давноминулі, бо я ж не іноземець, врешті-решт: знічев’я знайдуть у кишенях дулі, наколку під пахвою – й під арешт! Наколку ту без зайвих фраз хоч згризти вже був радий, та нагодився тут якраз наш депутат сільради. Поважно митникам сказав: «Це ж мій односільчанин! Окрім горілки – жодних справ, та й ту – від променів узяв. Свідомий громадянин!»
|