|
На голому плацу й на вахтпараді, в казармі й на позиції гармат – без жодної цивільної поради свій ратний подвиг здійснює солдат. І нехай вищать, як кулі, урагани будь-котрі, він – в дозорі, в караулі від зорі і до зорі. «Шикуйсь! Кру-гом! Рівняйсь! Бігом!..» Хоч комір – мокрий й витертий, солдат – в строю. Крокуй, як кінь! До зброї! На ре-мінь! Тому, хто вчення витерпів, – щастить в бою. Коли ворог пре, в селах сльози ллють – перевір мерщій озброєння! Перед боєм – цить, в битві – видай лють, аж потому – заспокоєння. В житті солдата – вдосталь тарараму і часом – обмаль глузду та мети, та все ж таки – найголовнішу браму солдату доручають стерегти. Й навіть стягнення минулі не звели його внівець: хоч дурні, як кажуть, кулі – та з кебетою стрілець. «Зім-кнись! Ставай! В похід рушай!» Хоч комір – мокрий й витертий, солдат – в строю. Йдуть геть слабі, to be or not to be, тому, хто вчення витерпів, – щастить в бою. Вороги біжать, в нашу честь салют – повертай у схов озброєння... Перед боєм – цить, в битві – видай лють, після бою – заспокоєння. * * *Це ж зовсім не солдати винуваті, що зброю ще не кинули вони: навколо – супостат на супостаті, отож – не обійтися без війни. Я б гармати та мортири зовсім би не заряджав, не ходив би навіть в тири, а ялинки наряджав. Але ж – як раз приспів наказ... Хоч комір – мокрий й витертий, та я – в строю. Хода тверда, бо горе – не біда, коли в ученні витерпів – терпи в бою. Розверни плече, покажи могуть, налаштовуй знов озброєння! Перед боєм – цить, серед бою – лють, наостанок – упокоєння...
|