|
«Шторма́», не «шторми», кажемо всякчас – Слова смачні і стиснуті є добре: «Вітри» – не «вітер» – зводять з глузду нас, Із палуб викорчовуючи щогли. Не вірили в прикмети ані разу – Чуття компа́сів славимо заділ. Вітрів напружені і пружні м’язи Обтягуються шкірою вітрил. На чаші Терезів – з небесних тіл – Вирішує Нептун-бог долю нашу, І зграя Гончих Псів з останніх сил, Завивши хрипко, гонить нас на Чашу. Корвет примарний – вже є наша назва, Сузір’я Терезів гойда довкіл. Вітри немов загострились відразу – Та й крають шкіру здійнятих вітрил. По курсу – інша тінь. Не розійтись! Той корабель – і в шторм іде, як завше. Он зашморг теліпається – дивись! – На реї, за людьми занудьгувавши. З ним Провидіння обійшлося круто: Лиш вічний штиль – немає з часом діл, – Попутний вітер наче біс попутав – Знайти не може більше він вітрил. Здається нам – долає небосхил Сигналів таємничих голосіння... Не спрага нагород чи слави крил Нас кидає на скелі та каміння. Впізнати все, незнаного ще роду, – Очами, ротом, тілом пити шир!.. Хто в океані бачить тільки воду – Той на землі не помічає гір. Співай пісні нам, урагане-друже, В думки лізь, проникай під череп, щоб Влилась із зорепадом в наші душі Землею й морем краща із хвороб!
|