|
Лукомор’я вже нема, Замість сяйва – крадькома Підкрадалася пітьма Недарма: Здоровенні парубки Спромоглися залюбки Попиляти ті дубки На шматки. Добре жити у хатках, Що на курячих ногах; Та з’явився, всім на страх, Вертопрах. Ратний подвиг учинив: Бабку-відьму підпоїв, Хату бабину спалив, Й сало з’їв! Ти спинись, спинись, туга, в груди не чави, Буде казочка довга, це ти уяви! Ходить кіт тут взад-вперед Поміж дубів посеред, Анекдоти мочить нам оцей «Архімед». Дуже вчений сучий син, Здав ціпок він свій в «Торгсин», І зганяв вже в магазин На почин. Якось раз за божий дар Він отримав гонорар, В Лукомор’ї перегар На гектар. Та спіткав кота удар, Й щоб уникнуть Божих кар, Він диктує про татар Мемуар. Ти спинись, спинись, туга, в груди не чави, Буде казочка довга, це ти уяви! Тридцять три богатирі Ухвалили на зорі, Що не будуть у царя при дворі! Кожен клаптик взяв землі, Курок взяв, завів кролів, І без жодних зайвих слів Там сидів. Обідрав зелений дуб, Дядько їх забацав зруб, Почерствів умить Дерев душогуб. Матюкався цілий день Їхній дядько – лисий пень, Дачу мав десь під Москвою Той олень. Ти спинись, спинись, туга, в груди не чави, Буде казочка довга, це ти уяви! Хто Русалкою була, Цноту мало берегла. Й народити спромоглась, Хоч мала. Тридцять три чоловіки Знать не знають, хто такий. Хай же буде той малий Усім свій. А один старий сатрап, Той, якого квап – не квап, Та приперся – чап-чалап, хтивий цап! Й каже їй: «В питанні цім, Завезу у Крим з малим!» – І пішла вона із ним на інтим... Ти спинись, спинись, туга, в груди не чави, Буде казочка довга, це ти уяви! Бородатий Чорномор – Учиняє секс-терор: Вкрав Людмилу за бугор Той мажор. Показав оцей шахрай Здібність льотну, зазвичай... І подався світ за очі, Аж за край. А ковровий наш літак Вже в музеї, і одтак, Подивитися всі пруть Надурняк. Тобто той старий козел Вільно льота, як орел, Ой не можу, бо життя знов не «велл»! Ти спинись, спинись, туга, в груди не чави, Буде казочка довга, це ти уяви! Сил немає вже терпіть, Ліший став дружину бить. Та ж падлюка голосить, Не мовчить. – Дай рубля, не то приб’ю, Зарплатню ж віддав свою, І ось так, як недолугий, Тут кую. – Чи ж бо ягід не носив? – Ліший знову голосив, І кори з останніх сил – Надцять кіл. Ти мене, як те теля, Надурила, наче тля. Хочу я до генделя, Ах ти ж мля! Ти спинись, спинись, туга, в груди не чави, Буде казочка довга, це ти уяви! А диковинних звірюк Вже нема: хоч стук, хоч грюк, Понаїхало до нас стіль падлюк, Так що, то все сінема, Лукомор’я вже нема. А поет те написав Нам дарма! Ти спинись, спинись, туга, запросто отак, Якщо це все приказка, то і справа – швах!
|