|
Лукомор’я більш нема, від дубів – труха сама. *** деревина, але ж – на: поналізли, як клопи, побудовані хлопи, порубали всі дуби на гроби. Жити здорово в домах, що на курячих ногах, та з’явився всім на страх вертопрах. Добре діло він зробив – Бабку відьму напоїв, ратний подвиг учинив – дім спалив. Ти мовчи, мовчи, нудьга, в грудях або де. Це ще поки приказка, казка ще буде. Там ще ходить кіт, бува, як наліво – то співа, Справа – так загне слова, що овва! Вчений сучий син – з умом: ланцюга продав на лом, і одразу – за вином в гастроном. Якось раз за божий дар він отримав гонорар: в Лукомор’ї перегар – на гектар. Та вхопив його удар, і, щоб збігти божих кар, Кіт диктує про татар мемуар. Ти мовчи, мовчи, нудьга, в грудях або де. Це ще поки приказка, казка ще буде. Тридцять три богатиря Порішили, що пора Наплювати на моря і царя. Кожен шмат землі узяв, курника побудував – і його охороняв, *** справ. Їхній дядько штанки з’їв, з дуба зруба і зробив. Всім навколо нагрубив, як хотів. Матюгався зо три дні, А чому б йому і ні, він курні мав курені на Десні. Ти мовчи, мовчи, нудьга, в грудях або де. Це ще поки приказка, казка ще буде. А Русалка – от діла! – честь недовго берегла, А взяла – й народила, як могла. Тридцять три чоловіка відцуралися синка, і будь-хто йому гука: – Син полка! А один чаклун – товстун, реготун, брехун, лестун – Насвістив їй, як відун дамських струн: – Розумію що й чому, і з дитиною візьму! І здалася та йому, як в тюрму. Ти мовчи, мовчи, нудьга, в грудях або де. Це ще поки приказка, казка ще буде. Чорномор, хоч борода – перший злодій і байда, вкрав Людмилу без стида і суда. Користує ловко тать, що уміє, зух, літать. Ледь загаєшся, він хвать – і тікать. А летючий килим – цей взагалі здали в музей, де одурюють людей, як дітей. Й не боїться старий хрич красти дівок, хоч ти хнич. Чорт, скоріш йому позич параліч! Ти мовчи, мовчи, нудьга, в грудях або де. Це ще поки приказка, казка ще буде. . . . лісовик був не допив, лісовиху свою бив і ганьбив: – Дай рубля! Бо вб’ю не то, я ж тобі не аби хто. Не даси – проп’ю ото долото. – Чи ж я ягід не носив? – Знову дідько голосив. Скільки сіна накосив, натрусив. Надривався за здаля, твоїх забавок задля. А тобі шкода рубля, ах ти, тля! Ти мовчи, мовчи, нудьга, в грудях або де. Це ще поки приказка, казка ще буде. І катма чудних птахів, звірини і поготів. Тільки зграї єгерів – кабанів. І тепер не новина – Лукомор’я більш нема. А поет був не сповна розуму. Ти мовчи, мовчи, нудьга, десь там у грудях. Як що це все приказка, значить, справи – швах.
|