|
Лукомор’я більш нема, де був дуб – стоїть корчма, і в очах тепер пітьма недарма: причвалали москалі – кожний при бензопилі – й пропили той дуб в імлі взагалі. Добре жити у хатках, що на курячих ногах; та з’явивсь, усім на страх, жид, чи лях. Ратний подвиг він зчинив: бабку-відьму підпоїв, хатку бабину спалив, курку з’їв! Хай нутро з хандри стиска – геть хандру наспід! Це ще тільки приказка, – казка буде вслід. Вчений кіт, що мав був хист як кобзар та бандурист (потягни його за хвіст – буде свист), – він стомився від промов і наліво десь пішов; золотий пропив приков – і готов. Після Масниці – згаку він сховався у мішку й налигався нашвидку коньяку; і, щоб збутися примар, він складає, як кобзар, про набіглих в Крим татар циркуляр. Хай нутро з хандри стиска – геть хандру наспід! Це ще тільки приказка, – казка буде вслід. Тридцять три богатирі ухвалили на зорі: годі бути при царі на дворі! Досить нам воєнних вправ, дембель трапився, мовляв; кожний щось собі урвав – й геть Устав. Їхній дядько – от мудрець! – вкрав з якоїсь із фортець кілотонний кладенець, як взірець... Дядько цей, колись морський, – олігарх тепер міський, і гамує непокій у повій. Хай нутро з хандри стиска – геть хандру наспід! Це ще тільки приказка, – казка буде вслід. А русалка з бережка – народила байстрюка: чи незнаного звірка, чи синка. Тато – хтось із піхтури! Причаїлись до пори, – ДНК біжи бери тридцять три. А один собі кацап мав давно на неї храп, він до неї – чап-чалап, хтивий цап! Й каже їй: «Звезу у Крим, навіть разом із малим!» – І пішла вона із ним на інтим... Хай нутро з хандри стиска – геть хандру наспід! Це ще тільки приказка, – казка буде вслід. Бородатий Чорномор – не спиняє секс-терор: вкрав Людмилу, на «мотор» – й за бугор. Застосовує шахрай льотну здібність зазвичай й звісну тактику: «хапай – та тікай!» Стлів наш килим-самоліт, бо – бюджетний дефіцит, і іще «АероСвіт» не розквіт; от без остраху ракло й цупить баб усім на зло... Ну, а може, то було НЛО. Хай нутро з хандри стиска – геть хандру наспід! Це ще тільки приказка, – казка буде вслід. А небачених звірюк ще лишалось кілька штук, та проїхав циганчук – і каюк... Так що бард співав дарма: Лукомор’я більш нема, а попереду – сума та тюрма. А нутро з хандри стиска, а в нутрі – відчай: коли все це приказка – значить, казці край!
|