|
Де повіти бунтівні, Люті, злі губернії, Козаку вкоротять дні Колючки та тернії. Він в образи поринав – набирав Пригорщі по вінця, Ну а горя, що зазнав – Стільки й не насниться. Пий отруту, хоч залийся – З серця виллється нудьга. Як, мотузочко, не вийся – Не минути батога. Гонить по світу невдах З торбами жебрацькими. Час збігає, як вода, Поміж днями хвацькими. Вітер в кручених життя берегах Запліта тумани, Непокірним одяга Каторжні кайдани. В них на милість не надійся, Зуби зціплюй досхочу. Як, мотузочко, не вийся, Та зів’єшся ти в канчук. Той лихий, чужинський край Зайді, що не схилиться, Місце страти вибира, І вірьовка милиться. А повішеним пекельні сторожі Смажать голі п’яти. «Матір Божа, поможи Горе горювати». Не скімли, не плач, а смійся. Сміх крізь сльози – як вино. Як, мотузочко, не вийся, Та вкоротять все одно. Тоскних дум в нічній порі Молитвам не втішити. Забарились теслярі – Надто рано вішати. Вгомонись і не шкодуй. Не шкодуй Про затримку страти. Перетерпиш цю біду – Встигнуть зав’язати. Ляж, спочинь та відігрійся, Бо ж дають востаннє в борг. Як, мотузочко, не вийся, Та зів’єшся ти в зашморг.
|