|
В неспокійній волості, У лютій губернії Випадали молодцю Все шипи та терени. Він образи зачерпнув, зачерпнув Пригоршні найбільші, Ну, а горя, що сьорбнув – Не буває гірше. Пий отруту, хоч залийся! Ходить дзбан по кругу. Скільки шворочка не вийся – Все одно зів’єшся в пугу. Гонять постояльців По світу з торбиною Йде життя скрізь пальці Тонкою павутиною. Ну, а тих, що повело, повело По лихій дорозі – Тих вітрами занесло – Вже сидять в острозі. Ти на милість не надійся – Стисни зуби, бо каюк! Скільки шворочка не вийся – Буде все одно канчук. Ох, рідненька сторона, По тобі я рискаю, Лобним місцем ти красна Та шворкою слизькою... А повішеним диявол Голі п’ятки лиже. Сміх нам – матінко моя, Ні жити, ні вижити. Ти не вий, не плач, а смійся, Сльози нині, мов свята – Скільки шворочка не вийся – Все одно – укоротять. Уночі всі думки тужні, Сумні та невтішні. Не діждусь заутрені – Дуже рано вішають. Та про це ти не жалкуй, не жалкуй, Відстрочка не вітає, Бо на шворочці, відчуй, Вузликів немає. Краще ляж та відігрійся – Мовляв, страти не просплю... Скільки шворочка не вийся, А зів’єшся ти в петлю.
|