|
Ну, й погода! Не виходь із хати, Мерзота з неба – бог мов без штанів, – До біса дощ – у мисливців свято: Прийшла пора стріляти кабанів. У відра били, гнали у болото, Витирали спітнілі лоби, Зневажали лісів позолоту І вклонялись азарту стрільби. Єгерів за кровожерність не стусайте, А з мисливцями носіться на руках, – Любим м’ясо кабана ми в карбонаті, І його ж обожнюєм в окороках. Кабанів не турбувала дума: Чому і за що, чи у полоні, – Кабани утікали від шуму У нетрі болотні й холодні. І неслися рушничні жакани, Без розбору, б’ючи навздогін, – Ніби радісно бив в барабани Бойовий піонерський загін. Єгерів за кровожерність не стусайте, А з мисливцями носіться на руках, – Любим м’ясо кабана ми в карбонаті, І його ж обожнюєм в окороках. Гамір, вогнище, тушонка з банок, Про «Мисливську» також не забули. Тільки у кущах лежав підранок, Зачаровано дивився в дуло. Потім спирт – приголубили гості, Спав азарт, ніби виграно бій: Зніс підранку півчерепа постріл – І рога просурмили відбій. Єгерів за кровожерність не стусайте, А з мисливцями носіться на руках, – Любим м’ясо кабана ми в карбонаті, І його ж обожнюєм в окороках. Говорили вони про охоту, Повертали тушу на вертелах: «Знудьгувались ми, певно, по фронту, – По атаках, та ще по смертях». Ніби знову в бою, у піхоті, Ніби знову в атаку, в штики, А це душу відводять в охоті Уцілілі фронтовики... Єгерів за кровожерність не стусайте, А з мисливцями носіться на руках, – Любим м’ясо кабана ми в карбонаті, І його ж обожнюєм в окороках.
|