|
Певне, фільм про це створять колись та наліплять на клубі афіші, – як три дурня на диспут зійшлись: хто, мовляв, з них із трьох – найдурніший. Перший вив: «Я тупий, наче дуб! Органічний, пробачте за вираз! Он, у щелепі – мудрості зуб навіть досі у мене не виріс!» Та не зважили зовсім на це, – це ж бо повний кебети занепад! Натякнули прозоро, в лице: «Певне, виросло інше що-небудь!..» До синця притуливши п’ятак, другий мовив: «Це я – органічний! Я постійно все бачу не так, як воно виглядає фактично!» Зупинили зухвальця: «Повір, це – у всіх у вас, нинішніх, вада: від читання – зіпсований зір, але всі як один – верхогляди!» Ну, а третій – як бевзь у пивній розпалився тим часом до краю: «Тільки я – органічно дурний, – знаю я, що нічого не знаю!..» Не стихає дискусія, ет! Аж настав дефіцит аргументів, і оцей дурнуватий терцет геть кудись за натхненням поплентав. Раптом – берег, дорозі кінець; обживаючи глиняну бочку, в ній сидів наодинці мудрець (мудрецями стають – в одиночку). Й він сказав про змагання дурне: «Ви – такі, чим ввижаєтесь ззовні; я збагнути не можу одне: задля чого цей конкурс, шановні? Чи докучно вам жити стає? Чи вже ви остаточно здуріли? Видаватись дурнішим, ніж є, – потребує надмірної сили!.. Та якщо затягла вас ця муть, висувайтесь у органи влади – і дивіться, кого оберуть... Боже рішення – вирок громади!» І поліз у свій глек із торця, добросердий, хоч трохи нечемний; а три дурня – слова мудреця осягти силкувались даремно. І в процесі – у них мимохідь сформувалась ідея єхидна: «Світ – на дурнях великих стоїть, це й кретину цілком очевидно!» А мудрець... він чомусь не згадав, даючи їм поради помірні, що при рівності виборчих прав – керуватимуть ду́рні добірні... Кожна оповідь має кінець. Більш нема на обочині бочки, у якій засідав той мудрець: засадили його в «одиночку».
|