|
Тут спробуй не злякатися польоту, коли напередодні, у суботу, торочив товстошкірий головбух: «Та що ІЛ-14! Он, «Боїнг» у канадців зробив під час приземлення бубух!» І хоч би сплюнув, бо диви – наврочиш!.. Та де там, – він же знає запал наш: для рідного радгоспу ми – що хочеш, хоч знов по трактори на «Ростсільмаш». І хоч трапом мене переїдь – перед зльотом на серці шкребе, і тренуюся заздалегідь, – до штанів пристібаю себе. Та, слава богу, ще не вилітаю, тож час в аеропорті коротаю: ми тут порозумілися з одним, – за стіл поприземлялись, і чарки вихилялись за те, щоб сісти там, куди летим. В кафе «Польот» під стелею – ні хмарки, там затишно, і радіо мовчить; вбіжить швейцар і гаркне: «Хто на Харків!.. Спокійно наливайте та сидіть». У польоті – стаєш майже псих від виття «полум’яних сердець», а тому – для безпеки усіх – пристебни гамівний ремінець! Мо’, сп’яну я звернувся в довідкову – і сторопів, аж став тверезий знову: таке мені сказали, що – мерсі! У нас у Конотопі – не гірш, ніж у Європі, – свобода слова, котре знають всі. Опівдні мій дружок не здужав й пити, забув свій номер рейсу та маршрут, грозився «Ту» на полі запалити, аби собі здобути парашут. Я виводив його із імли: – Це ж тобі не цигарки, – літак! Краще вже «Стюардесу» пали, – он, блукають вони просто так. Друг розповів: летів на Переяслав, зненацька гасло «Не палити!» згасло, тут – вибух!.. Та не схибив мій друган: розправив тілогрійку, між хмар спіймав течійку – та й приземлився в клумбу на майдан. Які бувають справи дивовижні!.. А поки що – у нас тут, на землі, відстрочують всі рейси за два тижні на тридцять третє грудня взагалі. Геть жену хвилювання тупе і собі у долоні плещу: якщо буде в повітрі НП – спланерую униз на плащу! Але – пригадую, що Дуська, як збирала, той плащ мені у речі не поклала, – і дав же бог дурну дружину цю!.. І є лише дві сітки, – на їжу та пожитки, – а сітками – не вхопиш й вітерцю... Не зрушу з місця, за таких обставин!.. Аж ось – повідомляють невпопад: «Шановні пасажири, що за травень! Посунутий ваш рейс на листопад». Марно сіпаюсь: це ж не Бейрут, – не завадить ніхто, крім базік, терористів на борт не беруть, а всі вади зживуть на той рік. Нехай вам здамся повним ідіотом – в європах я б літав «Аерофлотом»! У них там – зразу в небо, і «гуд бай». А нам – не треба стресу, у нас – затримка рейсу, мовляв, зайча, ще трохи пострибай. Ми ще звільнили декілька посудин, тепер до вітру снуємо щомить; вигоди – надворі, хоча і грудень, і Новий рік на «Ту» до нас летить. Друг грозився при цьому весь час, що міністра в літак запряже: «Як же так? Вся країна у нас не летить навіть поповзом вже!» Тим часом в Петропавловську-Камчатськім, озброївшись терпінням азіатським, плюючи на запізнення своє, добу проводить третю з шампанським в туалеті сам Новий рік, – і сам за себе п’є. Помішуючи воблою в бокалі, щоб вийшов газ – від газу в нього тик, – сидить собі на аеровокзалі й чекає, щоб настав наступний рік. Та літак би в Іркутську не сів, – там на смузі і вовк застряє... От нових довгожданих часів у країні і не настає.
|