|
Було колись – я рвався в перший ряд, туди, де мчить екраном Щорс на подвиг!.. Та з деяких часів саджуся взад, щоб іншим не закрити кругогляд – й щоб спину не студив ворожий подих. Може, ззаду – це не так красиво, та зате – видніше все відтіль, більше і розгін, і перспектива, й ширше сектор влучення у ціль. Там, спереду, – незлагоди щомить, передніх задні смикають єхидно. Потилиця від поглядів свербить, і хтось іззаду завжди прошипить: «Пригніться, дядьку, бо ж мені не видно!» Може, ззаду – це не так красиво, та зате – видніше все відтіль, більше і розгін, і перспектива, й ширше сектор влучення у ціль. У перших лавах – забагато вад: шкідливо для очей і для стосунків. А найзручніший – це останній ряд, – там після титрів справи йдуть на лад, й глуха стіна – сліпа до поцілунків. Може, ззаду – це не так красиво, та зате – видніше все відтіль, більше і розгін, і перспектива, й ширше сектор влучення у ціль. Самі не кваптесь випнутися з мас, і навіть не здавайтеся на примус! У перший ряд – ще встигнемо, в свій час, ще прими-балерини вийдуть з нас; принаймні, здавна палимо ми «Приму». Може, ззаду – це не так красиво, та зате – видніше все відтіль, більше і розгін, і перспектива, й ширше сектор влучення у ціль. Та почуваю я вряди-годи: з дівками я себе вже перевершив. Й кажу собі: «Тобі вже – не сюди, в ряду останнім марно не сиди, а щоб хоч щось дочути – суйся в перший». Може, ззаду – це не так красиво, та зате – видніше все відтіль, більше і розгін, і перспектива, й ширше сектор влучення у ціль.
|