|
Ось і все, я покинув Расію! Всі дівчатка мої у сльозах. Я ж насіння своє тепер сію На чужих Єлисейських полях. Ляпнув хтось у трамваї на Пресні: «Та нема, він змотався, не плач! Ось тепер хай чужі нам ці пісні Пише там про Версальський палац!» Чую ззаду уривки я реплік: «Та не той, той поїхав – зовсім!» «Ах, не той?» – і штовхають під ребра, І сидять на колінах в таксі. А той, з котрим сидів в Магадані, З громадянської друг ще війни, – Каже, що я пишу йому: «Ваня! Сумно, Ваня, мені тут – кранти!» Я просився вернутись ще влітку, Я навколішки ледь не ставав... Та брехня! Не повернусь нізвідки, Бо нікуди і не виїжджав. Хто ж повірив – тримай подарунок, Щоб хороший фінал, як в кіно, – Башню Ейфеля, хочеш, – в пакунок! На додачу – заводи Рено! Я сміюсь, аж вмираю від сміху. Як повірили пліток бруду? Не хвилюйтесь так, я ж не поїхав. Й не надійтеся – не поїду!
|