|
Ні, нема – я покинув Росію, Моїм юнкам ще не до дівах! Я тепер свої зернята сію На чужих Єлисейських полях. Хтось там скиглить в трамваї злостиво: «Умотався, нарешті, паяц! Тож нехай чужинецькі мотиви Пише там про Версальський палац» Чую ззаду – новинами обмін: «Це не той! Той поїхав – спитай!» «Ах, не той?!» І штовхають беззлобно, А в таксі відпихають на край. Той, з яким я сидів в Магадані, Мій дружок з громадянської ще, – Каже всім, що пишу йому: « Ваня! Сумно, Ваня, – твоє б тут плече!» Я назад попросився – нахаба, І вертівся, лабузнив, молив... Казна-що! Не вернуся вже, мабуть, – Я не їздив, я вдома сидів! Хто повірив – тому, певно, жарко, – Щоб хороший кінець, як в кіно: Забирай Триумфальну всю арку, І привласнюй заводи Рено! Я сміюсь, помираю від сміху, Та невже не лишилося сліду?! Не хвилюйтесь – я не поїхав, І не надійтесь – я не поїду!
|