|
Я тепер в запої від самітності, по ночах я чую голоси... Якось глянув, для різноманітності, – чорт сидить від ліжка навскоси! Строїв міни він мені й моргав, і тихенько я йому сказав: «Я тут налигався, бач, слив’янкою, ти ж, мабуть, із сірки п’єш первак... Підсідай же зі своєю склянкою, чи посидь зі мною просто так. Що ти там зіщулився, чортусь? Йди сюди, а то перехрещусь!» Чорт сказав, що п’яних він бере, бува, а тоді – не скаржтеся, мовляв; та при цьому хлібом не погребував, і слив’янку з миски похлебтав. Скінчиться цей бутель – ми притьмом збігаємо в клуню із цебром. Втім, щось заважка для мене тара ця... Й сам побіг з цебром він у пітьму. І не втямлю: чи мені він мариться, чи то я ввижаюся йому... Чорт мені цебер в зубах приніс, пометляв хвостом й лизнув у ніс. Я йому пробачив ці недоліки, й запитав: «Кажи начистоту: кажуть, в пеклі наших алкоголіків шкварять винятково на спирту?» Чортихнувся він у весь оскал: «І там не той товариш править бал!» А коли на вулиці розвидніло, раптом бісик зник чортзна-куди, залишивши запашок уїдливий і чомусь собачих лап сліди... Прийде знов – я з радістю прийму: краще з чортом вже, ніж самому.
|