|
Коли я відіграю й відспіваю, Закінчу чим, на чому – не вгадать? Але лише одне напевно знаю: Не схочеться тоді мені вмирать! Я на ланцюг посаджений пошани, Та ланки слави не згризу ніяк... В ворота з дубу хтось гримить кістками По кованим скобам, немов маньяк!.. Без відповіді, – там стоять, я знаю, Кому не лячно від ціпкових псів, І ось вже над парканом помічаю Знайомий серп я гострої коси... Нашийник срібний перетру, я знаю, І золотий ланцюг перегризу, Перемахнув паркан, в бур’ян стрибаю, Порву боки – і вибіжу в грозу!
|